Сегодня: 2020-05-27    Если о событии не сообщают Крестьянские ведомости — значит, события не было         ПРОДАЕТСЯ три агропредприятия и два складских комплекса в Москве и Подмосковье, готовый бизнес с готовым сбытом. Звоните. ПРОДАЕТСЯ.         "Все новости, за исключением цены на хлеб, бессмысленны и неуместны".           Агробизнес начинается с Крестьянских ведомостей         ПРОДАЕТСЯ три агропредприятия и два складских комплекса в Москве и Подмосковье, готовый бизнес с готовым сбытом. Звоните. ПРОДАЕТСЯ.         Читают многих, цитируют Крестьянские ведомости         Если в вашем доме Крестьянские ведомости - значит, у вас все дома!         ПРОДАЕТСЯ три агропредприятия и два складских комплекса в Москве и Подмосковье, готовый бизнес с готовым сбытом. Звоните. ПРОДАЕТСЯ.

Землероби vs землераби. Що чекає на Україну після старту земельної реформи

 

Наша країна – це, насамперед, велетенські поля. Сільськогосподарська земля — це 70% території усієї держави, половина з неї — родючі чорноземи, які приносять кожен третій долар в країну. Та що збираються  робити з цим скарбом?  

Усі зацікавлені сторони мають свій погляд на земельну реформу. Ми вивчили кожен. І вибір тут — вирішальний. Бо в результаті ми можемо отримати три різні України: країну купки агробаронів з порожніми селами, або мільйонів заможних, утім малотехнологічних куркулів, або їх ідеальний гібрид.  То якою ризикує стати Україна?

Продавати землю заборонено. Але це не точно

Венесуела, Конго, Таджикистан, Білорусь, Північна Корея та Україна — шістка країн, в яких ринку землі немає. Саме в таких країнах живуть найбідніші селяни — і ми, на жаль, серед цієї компанії.

Втім, офіційне табу на купівлю-продаж землі геть не означає, що нею не торгують. Найпростіший спосіб побачити це — зайти на сайт оголошень. «Продам свій пай» — одне з сотні. Та це лиш верхівка. Справжня торгівля ховається під словом, яке не кожна людина вимовить одразу. Але воно дуже добре знайоме аграріям.

«Емфітевзис – це такий договір, щодо якого людина віддає мені свою землю у вільне користування. Я їй за це виплачую гроші», — розповідає Анатолій Костянтинович, який має в обробітку 1000 гектар орендованої у селян землі.

Чоловік не приховує: частина з орендодавців вже давно переселилась у місто, а пай, який лишився у спадок від батьків, хочуть продати. Та офіційно цього не зробити. Тому Костянтиновичу і ще сотні його колег нічого не лишається, як піти на прихований продаж через емфітевзис. 

Аграрій запевняє, що таких договорів має небагато. Але насправді їх (плюс оренда на 50 років) по країні чимало. Станом на серпень 2019 року – понад 110 тисяч.

Ціну на земельні ділянки диктує не ринок, а добра воля покупця. Середня вартість гектару по цих договорах становить близько 40 тисяч гривень. І, слід зауважити, без жодних податків у державну скарбницю.

Цей інструмент відносно новий в Україні і був запроваджений одночасно з черговим мораторієм. Комусь було дуже вигідно купувати землю саме так. І це вкрай не подобається новій українській владі.

«Цей тіньовий ринок вже набув таких масштабів, що ми утворили квазіекономіку. Тільки від детінізації ринку можна отримати мільярд доларів США прямих надходжень до бюджету від податків. Плюс, окрема детінізація ринку обігу. Це ще півмільярда доларів США», — розповідає уповноважений президента України з земельних питань (земельний омбудсмен) Роман Лещенко.

За його словами, задача влади сьогодні сформувати ринок і дати поштовх тим галузям, які мають глибину розвитку і росту.

Агробарони чи куркулі?

Логіка держави тут зрозуміла. Для того, щоб зняти мораторій з землі, ініціаторам закону довелось вистояти не одну битву у парламенті. Монобільшості — заключити ситуативні союзи з запеклими опонентами. І, зрештою, вирвати Україну з сумнівної компанії країн, в яких ринку землі немає. Адже йдеться не лише про купівлю-продаж. Перш за все, земля — це інвестиційно привабливий актив. Вона могла б запустити суміжні економічні процеси. Наприклад, будівництво агропереробних підприємств, логістику, сільськогосподарську техніку. А відтак конструкторські бюро, і внутрішнє споживання металургії.

Втім, диявол завжди ховається в деталях. Зацікавлених сторін надто багато. Політичних маніпуляцій — ще більше. Та найважливіше тут, яку модель розвитку України обрали 259 депутатів під куполом?

Дискусія про те, яким шляхом піти Україні — латифундизму чи фермерства — ведеться не одне десятиліття. Тим часом агросектор вже сформувався. Агрохолдинги мають необмежений доступ до оренди земельних площ. Вони технологічні, автоматизовані і відправляють свою продукцію на експорт. Переважно — сировину. За такої моделі уся додана вартість створюється за кордоном. Для нас це означає, що ми купуємо втридорога італійські макарони, зроблені з українського зерна. Натомість фермери здатні створити справжнє економічне диво на селі. Але не вміють конкурувати на зовнішніх ринках.

Чи зможе закон про обіг земель створити це економічне диво? Або навпаки посилить панування агрохолдингів?

Торгувати землею дозволять вже за півтора року. Вісімнадцятирічний мораторій припиняється першого липня наступного року. І умови відкриття ринку трохи заспокоїли категорично налаштованих середняків, таких як Анатолій Костянтинович.  По-перше, головна пересторога усіх фермерів — концентрація в 10 тисяч гектар в одні руки — знята. В перші три роки купувати землю можна не більше ніж по 100 гектарів в одні руки. І то — лише фізичним особам. Тож, поки для фермерів все залишиться, як є.

Орендарям надали переважне право на викуп землі з розстрочкою на 10 років. Мінімальна ціна визначається державою і називається нормативно-грошовою оцінкою.  Ба більше, якщо  орендар не хоче або не може купувати, — сам визначає потенційного власника. Того, хто запропонує кращу ціну. Анатолій Костянтинович переконаний — цю норму навмисно виписали під холдинги.

«Ми купити не зможемо все в одного. Почнеться бардак. Перерозподіл земель. А якщо новий власник забере, чи підніме оренду? Це тільки холдинги зможуть заплатити, у них багато грошей», — каже він.

Та публічна позиція українських лендлордів зводиться до одного — поки вкладати гроші в покупку землі їм нецікаво.

«Купувати – ні. Це дорого. Мені байдуже, у кого орендувати», — каже власник МХП, голова правління агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт» Юрій Косюк.

Але давайте подивимось правді у вічі. Навіщо агробаронам викуповувати безмежні наділи у селян і витрачати мільярди, якщо немає обмежень для оренди? Їм цікавіше тримати вартість землі на низькому рівні. І, здається, таку можливість вони отримали. Щоправда, не зовсім зрозуміло, як це поєднується з ідеєю законодавця перетворити Україну на квітучий сад фермерських господарств.

«Земля привертає людей. Якщо людина відчула смак вирощування зернових і забезпечення своєї сім’ї, вже нікуди не хоче їхати»

Голова села Снітків на Вінничині Віктор Ольшевський вже давно зрозумів, що ніхто не буде вкладати гроші в орендовану землю, тільки в свою. Тому село дає людям таку можливість. Ще десять років тому, коли село занепадало, а люди тікали на заробітки до Польщі, голова села знайшов, як це зупинити.

«У нас працюють люди с усього району, навіть з сусіднього. У нас люди, які приходять з весни на роботу, мають зайнятість аж до пізньої осені. Люди заробляють гарні гроші», — розповідає він. 

Під 200 гектарів землі голова сільської ради знайшов інвестора і сам запропонував розбити яблуневий сад та ягідники. Їх передав в оренду на 49 років. Тобто, фактично, інвестор отримав гарантію, що його колосальні інвестиції  не пропадуть, а будуть приносити додаткові гроші. Вирощувати ягоди та фрукти вигідніше, ніж пшеницю.

Ольшевському вигідна така модель. По-перше, він щомісяця має гроші в сільському бюджеті. По-друге, люди залишаються в селі і мають роботу.

«Є сформований клас власників землі. Земля їх привернула. Людина, яка відчула смак вирощування зернових і забезпечення своєї сім’ї, вже нікуди не хоче їхати», — розповідає голова Снітків.

А тепер уявіть, що буде, якщо в кожному селі з’явиться такий яблуневий, горіховий чи вишневий садок? Це і справді співставляється з ідеєю влади про зупинку відтоку робочої сили на заробітки, створення робочих місць та підвищення зарплат. Та найголовніше — зростання товарів з доданою вартістю, які продаються дорожче, через переробні підприємства. 

Просто зібрати і продати — найпростіша модель ведення сільського господарства і найменш вигідна. Так, яблука другого ґатунку в супермаркети пішли б за копійки, а якщо їх переробити на сік і продати в пляшечці – це коштує набагато дорожче.

Зрештою, всі фермери мають до цього прийти. Однак, такі підприємства потребують великих капіталовкладень на старті. Якщо своїх немає, можна піти в банк по кредит під заставу землі. Новий закон це дозволяє. Але тут починається найцікавіше.

Подивіться на землю очима банку. Що може змусити банкірів дати гроші під заставу? Навіть, якщо він розраховує, що ви не зможете виплатити кредит, цю ділянку він забере собі і потім продасть. Але хитрість в тому, що земля, як товар, має дуже обмежене коло покупців. Вона цікавить тільки тих, хто працює, наприклад, в цьому районі. Це автоматично знижує її вартість. Тож, розраховувати на суттєві суми позик не варто.

Ціну одразу б підняли іноземні інвестиції. Але поки цей шлях  під забороною.

У Сніткові ми познайомились з трьома хлопцями, які три роки тому забрали свої паї у місцевої агрофірми. Тепер обробляють самі. І, хоча їм, як фізичним особам, вдається продавати зерно дешевше, ніж юридичним особам, продавати свою землю не хочуть, навіть придбали б. І дуже бояться, що прийдуть товстосуми, які змусять їх позбутися власних наділів: «Зранку встали, а все поле може бути оброблене. І де ваш пай там був? Хто знає».

Вони знайшли вихід і вже фактично зважились на створення кооперативу. Туди б міг прийти інвестор зі своїм капіталом. Але юридичним особам заборонили купувати землю. Без власника банк не дасть кредит на розвиток підприємства. Дрібному і середньому бізнесу знов доведеться шукати якійсь вихід. І ця ситуація дуже вигідна агрохолдингам. Бо поки тектонічних зрушень годі й чекати. Але певні сигнали вже посилає сам ринок.

Харківський тракторний завод – один з найбільших дилерів сільгосптехніки в Україні. Тут  торгують технікою імпортною, та вітчизняною. Але цього року, каже генеральний директор, продажі техніки буквально завмерли на фоні лише розмов про ринок землі. Всі, хто мають гроші, приготувались купувати наділи.

На заводі прогнозують: на Україну чекає бум дрібних господарств.

«Ми очікуємо сплеску продажів недорогої техніки. Адже земля стане заставою для банків України і, відповідно, навіть сімейні ферми зможуть отримати під заставу фінансування і зможуть придбати трактор-сіялку», — каже гендиректор заводу.

Анатолій Амелін, співзасновник інституту майбутнього, за 10 років бачить Україну світовим супермаркетом їжі та органічним хабом. Але за однієї умови: «Якщо буде державна стратегія розвитку агросектору, яка передбачає компіляцію великих аграрних холдингів і фермерських домогосподарств – це буде ідеальна модель. Так ми отримаємо збалансовану Україну. Сьогодні село – злиденне. А багаті лише великі аграрії. Зняття мораторію робить село більш забезпеченим».

Наразі відбулося лиш політичне зняття мораторію. Зрозумілого ринку землі нема і далі. По суті нам дали тільки право рухатись. Та ми зараз ніби на казковому роздоріжжі:

  • до баронів підеш, без села лишися;
  • до куркулів — без валюти;
  • прямо — усе іноземці викуплять.

Щоправда, є ще півтора року, аби знайти той ідеальний шлях. Але вказівника туди поки не існує. 

Ірина Прокоф’єва

 

Автор: УНИАН

Источник новости

 
 
Комментировать



Авторизация

Войти с помощью соц.сетей: 


Если вы по каким-то причинам не можете войти на сайт, воспользуйтесь функцией восстановления пароля или напишите администратору

Регистрация

Войти с помощью соц.сетей: 


Генерация пароля